Блог вчителя фізики Науменко О.В.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Київської облдержадміністрації

Київське обласне територіальне відділення МАН України

Відділення фізики та астрономії

Секція: астрономія та астрофізика

Нібіру : міф чи реальність

Роботу виконала:

Кобизька Дар’я Віталіївна,

учениця 11 класу

Фастівського ліцею-інтернату

Київської області

Науковий керівник:

Науменко Оксана Вікторівна,

вчитель фізики та астрономії

Фастівського ліцею-інтернату

Київської області

Рецензент:

Професор,

Доктор фізико – математичних наук

Покутній Сергій Іванович

Біла Церква – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1

Історичні відомості про Нібіру

1.1. Перші згадки про Нібіру………………………………………………………4

1.2. Єдиний апокаліптичний фронт……………………………………………….5

1.3. Гіпотеза Захарія Сітчина……………………………………………………...6
1.4. Відкриття планети Х…………………………………………………………..7

1.4.1. Що собою являє Нібіру……………………………………………………9

РОЗДІЛ 2

Планета Х

2.1. Так існує планета Нібіру чи ні?..................................................................10

2.2. Зображення Нібіру…………………………………………………………..11

2.3. Причина кліматичних збурень на планеті Земля………………………….12

РОЗДІЛ 3

«НІБІРІЙСЬКА» МАТЕМАТИКА

3.1. „Нібірійська” математика……………………………………………………13

ВИСНОВКИ..............................................................................................................15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................17

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..18

ВСТУП

Цивілізації приходили і йшли в небуття. А їхні заповіти, більше схожі на прокляття, залишались і живуть донині. І наразі міф про богів-анунаків та їхню планету Нібіру на сьогоднішній день набагато актуальніший за грецькі, індійські та африканські міфи. Він обростає новими і новими фактами. І ці факти невпинно, день за днем, хвилина за хвилиною змушують людство панічно шукати відповідь на питання – як врятуватись?! На величезних відстанях від Сонячної системи знаходяться безбережні океани зірок. Із Землі вони бачаться як маленькі туманності, які через недосвідченість або через неуважність цілком можна прийняти за окремі планети. Одну з таких туманностей, при досить багатій уяві, завжди реально кваліфікувати як Нібіру, яка невблаганно рухається до блакитній планеті.

Актуальність: на сьогоднішній день великої популярності набуває інформація щодо того, що Земля закінчить своє існування зіштовхнувшись з Нібіру. В даній роботі спостерігає історичний розвиток планети Х та встановлюємо, чи можливий драматичний кінець для Землі.

Предмет роботи : Нібіру та її властивості.

Мета роботи: досліди всі історичні відомості, щодо існування загадкової планети Нібіру та виявити, чи можлива зустріч з нею.

Завдання роботи:

· Дослідити історичну появу Нібіру (коли вона вперше зявилася і як її описують в літописах);

· Визначити, як планета впливала на свідомість людства та на процеси Землі;

· Визначити, чи можливе зштовхування Землі з Нібіру.

Розділ 1. Історичні відомості про Нібіру

1.1. Перші згадки про Нібіру

В кінці 19 століття науці було відомо лише про сім планет сонячної системи: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн і Уран. Астрономи, вивчаючи орбіту Урана, прийшли до висновку, що існує якесь тіло Нібіру, що створює обурення в орбіті планети своєю гравітацією, то є справжня орбіта відрізнялася від теоретично вирахуваної.

Так прийшли до висновку про існування восьмої планети в Сонячній системі і зусиллями Урбена Левер’є і Джона Кауч Адамса в 1843-1846 була відкрита планета, що отримала ім’я Нептун. Минуло зовсім небагато часу і вивчаючи орбіту нового небесного тіла, яке до речі виявилося в 17 разів більше нашої Землі, астрономи знову прийшли до висновку, що орбіта тепер уже і Нептуна відрізняється. Можливо існує дев’ята планета, яка впливає на орбіту восьмої планети і знаходиться максимально відаленно від центру нашої сонячної системи. У той час ця дев’ята планета одержала назву планета «Х» — Нібіру і залишалася такою в обговореннях до свого відкриття в 1930 році Клайдом Томбо, коли отримала назву Плутон.

Астрономи прорахували, що нова планета Нібіру обертається в протилежну сторону, щодо руху інших планет сонячної системи і швидше за все своєю гравітацією обурює орбіту Урана і Нептуна. Наука розвивалася і було потрібно досить багато часу щоб визначити істинні розміри і роль дев’ятої планети. Ми довго вважали, що в нашій сонячній системі 9 планет, всі пам’ятають уроки астрономії, у всіх на слуху було саме таку кількість, але з розвитком оптики, нових технологій, були відкриті безліч об’єктів, які за масою і розмірах походили на Плутон, а деякі були навіть більше його.

Нібіру - у вавілонян: небесне тіло, асоційоване з богом Мардуком. Традиційно дослідники трактують Нібіру як Юпітер, а також як титул Мардука. Деякими езотериками вважається, що найдревнішим символом Нібіру був хрест. Походження імені аккадське і означає «місце перетину». У вавілонської астрономії «Нібіру» є технічним терміном, що використовується для позначення вищої точки екліптики - точки літнього сонцестояння.

Наші далекі предки вважали Нібіру "кораблем, на якому живуть Боги". Адже параметри руху цієї планети настільки вражаючі, що деякі дослідники схильні вважати її штучно створеною і керованою гігантським космічним кораблем

Могутні телескопи вперше зафіксували цю загадкову планету 1983 року. Саме тоді американські вчені Томас ван Фландернс і Річард Харінгтон заявили про її дуже витягнуту еліптичну орбіту. Маса Нібіру у 3-5 разів більша від маси Землі. А "подорожує" вона на відстані 14 мільярдів кілометрів від Сонця. Та якщо вчені зацікавились цією космічною "гостею" зовсім недавно, то людство знало про цей містичний космічний об'єкт ще кілька тисяч років тому. Бо в давніх легендах ця планета, яка періодично приносить землянам біду, згадується як "друге Сонце", "та, що світиться", "та, що виблискує", "з сяючою короною"...

1.2. Єдиний апокаліптичний фронт

В кінці ХІХ століття, у результаті розкопок на території Месопотамії були виявлені руїни дуже древніх міст, про яких згадується в Біблії, такі, як Еріду, Вавилон, Аккада, Лагаш та ін. Археологи розкопали безліч глиняних табличок. Після проведення ретельних досліджень з'ясувалося, що на цих табличках, вік яких понад 5800 років, викарбувана історія давньої Шумерської цивілізації, яка виникла і процвітала на території сучасного Іраку. Справжньою сенсацією стало те, що в шумерських літописах докладно описана історія Землі, яка відходить у минуле на 500 000 років тому.

Приблизно 6000 років тому на території Месопотамії раптово виникла високорозвинена цивілізація, яка володіла не тільки високими технологіями, але і дуже розвиненою соціальною організацією з монархічною формою правління, законодавчої і виконавчої владою, своєю релігією і моральними цінностями.
Шумерська цивілізація була засновником тієї математичної системи числення, якою ми користуємося донині. Шумери володіли знаннями про структуру Сонячної системи. Вони докладно склали опис всіх планет сонячної системи, аж до кольору кожній. Дивує той факт, що згідно знанням шумер наша сонячна система складається не з дев'яти планет, як вважалося раніше, а з десяти. Десята планета – Нібіру, вона розташована між Марсом і Юпітером.

Нібіру обертається в протилежному напрямку щодо інших планет.

Нібіру (Nibiru) – це величезна полум'яно-червона планета, що має дуже витягнуту і похилу орбіту еліптичної форми і володіє кількома супутниками. Приблизно кожні 3600 років вона проходить біля Землі, після чого знову зникає з поля зору.

1.3. Гіпотеза Захарія Сітчина

Американський дослідник і письменник Захарія Сітчин, який народився в радянському Баку, а виріс у Палестині, пов'язує створення древньої Шумерської культури Нефілімам саме з Нібіру. Якщо йти за його гіпотезою, то пояс астероїдів - це частина планети, яку шумери називали Тіамат. І хоча ця теорія нагадує теорію гігантського зіткнення (теорію створення Місяця) в астрономії, провідні світові вчені не погоджуються з таким поглядом.

Захарій Сітчин стверджує, що шумери-стародавній народ (жили в Межиріччі у ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е.) володіли таємними знаннями про історію людської цивілізації. У своїх переказах вони повідали прийдешнім поколінням людей про інопланетян, які з періодичністю в 3600 років з'являються на Землі з найдавніших часів. Але вони ступають на грішну земну твердь не з космічного корабля, а з планети.

Незадовго до своєї смерті (а закінчив він життєвий шлях 2010-го в Нью-Йорку) Сітчин назвав час наступного наближення Нібіру до нашої планети. Це начебто має статися 2085 року.

За гіпотезою Сітчина, поява планети Земля - це наслідок катастрофічного зіткнення Нібіру з Тіамат - планетою, що до свого розколу перебувала між Марсом і Юпітером. Саме Нібіру населяла могутня людиноподібна раса анунаків, про яку є згадка в шумерській міфології. Частина їх зуміла вижити під час цієї космічної "аварії" і пізніше потрапити на Землю...

1.4. Відкриття планети Х

Вже в 1783 році французький астроном П'єр Симон Лаплас математичним шляхом розрахував передбачувану орбіту цього нового космічного об'єкта. Час минав, Уран рухався по своїй орбіті. У 1821 році побачили світ астрономічні таблиці, засновані на фактичних даних переміщення сьомої планети в космосі. Результатом стало те, що практика не збіглася з теорією. Уран категорично не побажав летіти тим шляхом, який передрік йому Лапласа. Планета відхилилася від наміченого маршруту і пішла трохи вбік. У даній ситуації причина могла бути тільки одна: французький астроном у своїх розрахунках не врахував гравітаційний вплив якоїсь іншої невідомої планети.

Результатом стало те, що практика не збіглася з теорією. Уран категорично не забажав летіти тим шляхом, який передрік йому Лаплас. Планета відхилилася від наміченого маршруту й пішла трохи убік. У даній ситуації причина могла бути тільки одна: французький астроном в своїх розрахунках не врахував гравітаційний вплив якоїсь іншої невідомої планети. Про це і заявив в 1841 році британський математик і астроном Джон Кауч Адамс. Але він не тільки припустив наявність невідомого космічного об'єкта, але і розрахував його передбачувану орбіту. Такі ж розрахунки справили і деякі інші дослідники. Підсумком цієї копіткої роботи стало відкриття в 1846 році планети Нептун.

Розрахунки були змінені, але Уран не рухався за чітко окресленою для нього орбітою. Висновок був однозначний: існує ще одне невідоме космічне тіло, що впливає своїми гравітаційними силами на злощасну сьому планету. Цей таємничий і загадковий об'єкт назвали «Планета Х». Заінтриговані вчені зайнялися ретельним дослідження нічного неба. До того часу вже була винайдена фотографія, яка і стала визначальним фактором у відкритті таємничої планети.

В 1930 молодий американський астроном Клайд Томбо, переглядаючи чергові знімки далекого космічного простору, виявив на них невідомий до того часу об'єкт. Провівши ще ряд додаткових зйомок, він переконався, що не помилився: об'єкт був незнайомим, новим і рухався по своїй орбіті значно далі від Сонця, ніж Нептун. Так була відкрита дев'ята планета Сонячної системи, яку назвали Плутон.

Дослідники вважали Плутон планетою, ні в чому не поступається Нептуну. Природно, володіючи такою початкової масою, той цілком міг впливати на примхливий Уран. Необхідність в якомусь іншому космічному об'єкті відпала, і розмови про «Планеті Х» заглохли самі собою.

Але в 1978 році був відкритий супутник Плутона Харон. Він виявився всього в два рази менше свого старшого товариша. Завдяки цьому відкриттю, з'явилася можливість розрахувати точну масу самого Плутона. З'ясувалося, що вона до смішного мала і становить всього 0,2% від маси Землі. Для довідки потрібно зауважити, що маса Урана в 14 разів перевершує масу блакитної планети, а маса Нептуна відповідно в 17 разів. Володіючи такими габаритами, Плутон ніяк не міг впливати на сьому планету Сонячної системи. Знову почалися розмови про загадкову «Планеті Х», яка звідкись із глибин космосу вносить свої корективи в рух Урана по орбіті навколо Сонця.

У тому ж 1978 році, американські фахівці з обсерваторії ВМС США Роберт Харрінгтон і Том Фландерн справили розрахунки і заявили, що Уран і Нептун знаходяться під впливом небесного тіла, маса якого в чотири рази більше маси Землі. Вони з усією відповідальністю заявили, що «Планета Х» просто не може не існувати.

Ця заява впало на благодатний грунт. Дослідники знову взялися прасувати космос. Тридцятого грудня 1983, одна з найсолідніших американських газет «Вашингтон пост», посилаючись на дані НАСА, надрукувала статтю, в якій говорилося про те, що «Планета Х» виявлена і, в даний час, знаходиться в 50 млрд. миль (80 млрд. 672 млн. км) від Землі. Подальша хронологія подій ніяк не підтверджена офіційними даними, вона заснована на чутках і домислах, але, як говоритися, диму без вогню не буває.

У 1983 році був запущений інфрачервоний астрономічний супутник, який розгледів у напрямку сузір'я Оріона величезний невідомий космічний об'єкт.

У 1987 році НАСА зробила офіційну заяву, що цей об'єкт цілком може належати Сонячній системі, хоча і рухається по дуже віддаленій від Сонця орбіті.

1.4.1. Що собою являє Нібіру

Ніякої науково-обгрунтованої теорії про це немає. Існують тільки гіпотези, здогадки та припущення. Основна з них вказує на те, що Нібіру не є планетою Сонячної системи.

Вона обертається біля коричневого (або бурого) карлика. До цієї категорії відносяться космічні об'єкти, які за своїми розмірами значно менше зірок. В їх надрах йдуть термоядерні реакції, але витрати енергії на випромінювання не компенсуються. Коричневі карлики дуже швидко остигають і перетворюються на звичайні планети. У Чумацькому шляху їх безліч, тому не дивно, що для Нібіру вибрали саме таку середовище проживання.

Окрім самої «Планети Х», в цій системі присутній ще шість подібних космічних об'єктів. П'ять з них - малі планети. Шоста ж по своїй масі в точності відповідає масі Землі. На ній існує аналогічна земній життя, ну і, звичайно, високорозвинена цивілізація. Її представниками є якраз ті самі анунакі з шумерської міфології.

Сама ж планета Нібіру млява пустеля і обертається навколо коричневого карлика по дуже витягнутій орбіті. Завдяки такій особливості, анунакі використовують її як міжпланетний космічний корабель для своїх далеких подорожей по просторах Всесвіту.

За логікою речей, «Планета Х» повинна була давним давно або зайняти більш компактну кругову орбіту біля жовтого карлика, або загубитися в космосі, потрапивши в зону впливу іншої зірки. Однак нічого такого не спостерігається, як не спостерігали в свій час і шумери відсутність життя на поверхні Нібіру. Але як могли анунакі спускатися на Землю з цього злощасного космічного об'єкта, якщо коричневий карлик не придатний не тільки для високоорганізованого життя, але, навіть, для існування на ньому найпримітивніших і найпростіших одноклітинних мікроорганізмів.

Розділ 2. Планета Х

2.1. Так існує планета Нібіру чи ні?

Незважаючи ні на що, прихильники Нібіру всіляко намагаються знайти факти, що підтверджують її присутність у космосі. Так у лютому 2000 року, на найвіддаленіших рубежах Сонячної системи, французькими астрономами була виявлена величезна і дуже яскрава комета. Мова йде про комету 2000 CR / 105. Відстань до неї 7,9 млрд. км, а орбіта дуже витягнута. Розмір ядра цього космічного тіла перевищує 400 км.

Фахівців комета зацікавила як об'єкт, незрозумілим чином відхиляється від наміченої траєкторії. Було висунуто припущення, що це відхилення є результатом впливу на 2000 CR / 105 якоїсь невідомої планети, що обертається навколо Сонця по дуже віддаленій орбіті. Очікувана відстань до неї 10 млрд. км, а за розмірами вона більше Місяця, але менше Марса. Те, що передбачувана планета може бути гіпотетичної Нібіру - розмова взагалі не йшла. Тут же з'явилося категорична заява, що цей невидимий великий об'єкт і є «Планета Х». Але таких, поки не відкритих планет повинно знаходитися безліч у тому ж поясі Койпера. Поява їх на карті Сонячної системи - справа часу. Вони все обертаються по віддаленим орбітах навколо Сонця мільярди років і ніколи не втручалися між Марсом і Юпітером.

Ажіотаж, піднятий навколо планети Нібіру, породив цілу плеяду професійних дослідників і астрономів-аматорів, які ретельно і скрупульозно чином шукають в Космосі величезний об'єкт, невблаганно наближається до Сонячної системи.

Завдання це дуже непросте і складне. У величезному просторі сяють мільярди зірок, рухаються по своїх орбітах планети, мельтешат астероїди. Вічне життя безкрайнього Космосу, у всьому його різноманітті, постає перед поглядами тих, хто прирік себе на настільки складне і трудомістке справу.

На величезних відстанях від Сонячної системи знаходяться безбережні океани зірок. Із Землі вони бачаться як маленькі туманності, які через недосвідченість або через неуважність цілком можна прийняти за окремі планети. Одну з таких туманностей, при досить багатій уяві, завжди реально кваліфікувати як Нібіру, яка невблаганно рухається до блакитній планеті.

У наші дні ретельно вивчаються всі транснептунові об'єкти. Під ними маються на увазі планети, які розташовуються за орбітою Нептуна в поясі Койпера і в хмарі Оорта. Зараз відомо 11 таких об'єктів, діаметри яких перевищують 800 км, але жоден з них не є таємничим космічним тілом.

На початок 2009 року скрупульозно чином оглянуто 50% небесного зводу. На відстані в 22 млрд. 440 млн. км від Сонця немає об'єктів крупніше в діаметрі 1500 км. На відстані в 44 млрд. 880 млн. км від Сонця не спостерігається космічних тіл розмірами з Марс, а планет рівних Юпітеру не існує на просторі в 1000 астрономічних одиниць (1 а. е дорівнює. 149,6 млн. км).

Розміри ж орбіти Нібіру легко розрахувати, знаючи період її обертання, який, як стверджується, дорівнює 3600 земним рокам. Велика піввісь (середня відстань небесного тіла від фокуса) такий орбіти повинна становити 35 млрд. 156 млн. км. Але «Планета Х» в чотири рази більше Землі, тобто являє собою величезний космічний об'єкт, жоден з яких, як вже було відмічено, не спостерігається на відстані ближче 45 млрд. км. від Сонця.

2.2. Зображення Нібіру

Як стверджують, у стародавніх писемних джерелах планета Нібіру описується дуже детально. Тому дивно, що досі не знайдено її зображень. Справа в тому, що, численні зображення Нібіру в Месопотамії виконані на м'якому камені, начебто алебастру, що не сприяло відтворення подробиць і їх доброму стані. А майже такі ж зображення в Єгипті хоч і виконані на твердих породах каменю, але там не збереглася в пам'яті людей первинна інформація про те, що саме тут зображено. Мінливі релігійні віяння по-різному трактували цей символ. Тому крилата куля, що зображає Нібіру, колись стали називати Сонячним Кулею, а потім сонячного диска. А потім і просто Сонцем. І ніхто вже в Єгипті не став пам'ятати, що на численних древніх зображеннях крилатого кулі в священних храмах (наприклад, в Едфу) зображена саме та планета богів (додаток А), з якою на цю стародавню землю колись прибутку ті, хто створили і перетворили їх країну. Ось ці-то зображення крилатого кулі в храмах і слід уважніше розглянути: на них-то, можливо, є зображення контурів морів і суші цієї планети. Адже є ж досить чітке її зображення на одному з папірусів (додаток В), що зберігаються в Інституті сходознавства АН колишнього Радянського Союзу і опублікованого в книзі Н.С.Петровского і А.М.Белова «Країна Великого Хапі».

2.3. Причина кліматичних збурень на планеті Земля

Як стверджують прихильники цієї теорії, вся справа в гравітаційному впливі інших планет Сонячної системи на Землю. Сонце, Місяць, Марс, Юпітер намагаються збити блакитну планету з наміченого курсу, яким вона рухається по своїй орбіті. Земля весь час відхиляється то в одну сторону, то в іншу і, як би, «плаває» в космосі, здійснюючи свої обороти навколо Сонця.

Ядро блакитної планети, маючи величезну масу, не може миттєво реагувати на такі коливальні рухи і своєчасно «скидати» енергію, яка при цьому виділяється. Як відомо з фізики, енергія нікуди не пропадає, тому вона змушена накопичуватися в надрах Землі. Причому цей процес займає не одне тисячоліття.

Зрештою, кількість невикористаної енергії досягає критичної величини, якої цілком по силам потягатися з масою ядра. Щоб позбутися такого шкідливого впливу, що обертається в земних глибинах ядро починає коливальні рухи навколо своєї осі, намагаючись розтратити надлишки енергії і розрядити напругу на своїй поверхні. Це і є причиною зсуву магнітних полюсів і всіх тих катаклізмів, які заважають людської цивілізації спокійно існувати на земній поверхні. По закінченню якогось часу, коли енергія буде витрачена, ядро заспокоїться, відхилення магнітних полюсів то в одну, то в іншу сторону припиниться, клімат нормалізується, а землетруси, урагани і цунамі накажуть довго жити.

РОЗДІЛ 3

„Нібірійська” математика

3.1. „Нібірійська” математика

Починаючи з 2007 року, астрономами не було відкрито жодного транснептунного об'єкта (ТНО) розміром понад 500 км у діаметрі (що в 24 рази менша за Землю!). Спеціальний огляд, який націлений на пошуки великих тіл на околицях Сонячної системи, проводиться під керівництвом Майкла Брауна, професора планетної астрономії в Каліфорнійському технологічному інституті, констатує, що в 2001-2006 роках просканувати 50% неба, але не виявлені ТНО більше 1500 км на відстані до 150 астрономічних одиниць (а. о.).

Можна подумати, що ця планета якось „ховається” і може вигулькнути випадково. Однак теорію відносності поки що ніхто не скасував. А тому щоб небесне тіло, наприклад комета, долетіло від орбіти Нептуна (29 f.о.) до земної орбіти (1 а. о.), потрібно близько 13 років. А це знчить, що вже зараз таке тіло (чи то комета, чи Нібіру) має бути на відстані 10 а.о. від сонця. Інакше воно ніяк не встигне з нами зблизитись в грудні 2012 року.

Про неможливість перетину орбіт Нібіру і Землі переконливо пише пише співробітник астрономічної обсерваторії А. М. Казанцев, кандидат фізико-математичних наук з Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. „Якщо прийняти, що період Нібіру дорівнює 3600 років, то велика піввісь даного небесного тіла повинна дорівнювати 235 а.о. (радіусів орбіт Землі). Стосовно найближчої відстані до Сонця (перигелія), то тут є розходження. Деякі джерела (автори) говорять про перигелій в поясі астероїдів (2.8 а.о.). В той же час майже на всіх малюнках перигелій міститься на орбіті Землі (1 а.о.). Про найдальшу від Сонця точку орбіти Нібіру (афелій) говорять, що він в 3−4 рази дальше, ніж Плутон (до 180 а.о.). Але якщо велика піввісь становить 235 а.о., а перигелій рівний 1 а.о. чи 3 а.о., то афелій має бути десь біля 470 а.о. Це в 10 разів дальше, ніж Плутон в своєму афелії.

Знайшлось і пояснення шумерському малюнку, на якому ніби-то зображено 12 планет. „Головний зміст малюнка має міститися в ділянці між головами двох лівих фігур. За переконанням Сітчіна (та прибічників реальності існування Нібіру) − це зображення Сонця та планет. Ще одна планета зображена справа від середньої фігури. Отже всього на малюнку планет дванадцять, а їх ми знаємо лише вісім. Розходження вирішується досить просто: вводяться неіснуючі планети, одна з яких називається Вулкан. Чи є це зображенням Сонця з планетами, чи це Сонце на зоряному полі, чи взагалі щось інше − сказати важко. Шумерського описання до малюнка не наведено. Поясненням слугує лише уява кожної окремої людини. Напевно тут не варто наводити заперечення проти існування кожної з гіпотетичних планет. Достатньо обмежитися лише Вулканом. Можливість існування планети з такою назвою висловив відомий французький астроном Левер'є. Саме той, за розрахунками якого в 1846 р. було відкрито Нептун "на кінчику пера". Левер'є вирахував координати та масу невидимого Нептуна за його збуреннями на Уран.”

Число 3600 років (період обертання Нібіру) робить неможливим контакт анунаків з шумерами. Достеменно відомо, що царство Шумер зародилось 3800 р. до н.е. і занепало у 2300 р. до н.е. Якщо Нібіру мало б залетіти до нас в 2012 р., то її попередній візит припадає на 1588 р. до н.е. А перед тим – на 5188 р. до н.е. Отже, як не крути, а шумери ніяк не могли „вписатись” в цикл Нібіру, не кажучи вже про очну ставку з нею. Залишається вірити, що знання про Нібіру передала їм попередня цивілізація.

Є ще цілий ряд доконаних фактів, які не стикуються із всім багажем „знань” про планету Нібіру. Її політ відбувається у віртуальному і інформаційному просторі і здатен впливати лише на статистику психоневрологічних диспансерів. Ну і ще на прибутки людей, які вміло використовують цю інформацію.

ВИСНОВКИ

На сьогодні вже навіть приблизно не можна визначити період обертання Нібіру. Тому будь-які прогнози появи цього тіла біля Землі в якийсь конкретний рік чи навіть десятиліття нелогічні як з точки зору астронома, так і з точки зору історика.

Вчені NASA зробили розрахунки і дійшли висновку, що аномалії, які відбуваються при русі Нептуна і Урана, викликані невідомим небесним тілом, тим більше що «інфрачервоний» супутник IRAS зробив знімки якогось об’єкта, який ніяк не міг бути кометою. Фахівці прийшли до висновку, що швидше за все це планета або «темна зірка», що знаходиться в 80 млрд.км від нас.

Близько 200 року до н.е. спостерігалось незвичайне явище з перебуванням на небесах двох Лун також можливо говорить про близькому проходженні Нібіру.

За теорією NASA, будь-які прогнози щодо появи Нібіру біля Землі в якийсь конкретний рік чи навіть десятиліття нелогічні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Д. Лейзер «Создавая картину Вселенной», Москва, видавництво «Мир», 1988 р., переклад з англійської – С. А. Ламзіна, під редакцію Л. П. Грищука.
О.Г. Стадник «Таємниці космосу» Ранок, 2013, 293
А.В. Засов, Постнов К.А. «Курс общей астрофизики» 2 – е изд, Фрязино, 2011, 300
В.П. Решетников «Как устроена Вселенная» Фрязино, 2012, 452
Карс Саган «Космос», Амфора, 2008, 372
«Вселенная. Самый полный иллюстрированный путеводитель», АСТ, Астрель, 2006, 512.